Ось так ми подорожували

 ХХІ століття – час бурхливого розвитку.   Сучасній людині не вистачає часу правильно розібратися у тому, що відбувається з нею, з її близькими. Людина відвикла уповільнювати час і віддаватися прекрасному, чистому, світлому. Всі з головою погрузли в омуті соціуму. Кожен з нас, з'являючись в будь-якому  місці з гаджетом, ставить одне й те ж запитання: "Тут є Wi-fI?"  А коли підлітки чують слова "ліс", "палатки", то з незадоволеним обличчям забивають голову проблемами, які їх там очікують. Де зарядити телефон? Як сходити в душ?  Чи є там  Wi-fI ?... і відразу відмовляються від подібної поїздки.
В мене було море таких запитань і страхів. Але, коли ми приїхали на змагання з туризму,  то всі ці  проблеми відійшли на задній план . Там все по-іншому.

Природа лікує. Це факт.   Думаю,  нам, людям ХХІ століття, потрібно намагатись жити в гармонії з довкіллям. Люди, які опиняються з природою один на один, стають більш сміливими, добрішими, відкритішими, щирішими, радіснішими. Це я відчула на собі. Це саме пережив кожен учасник нашої команди, яка цьогоріч  брала участь у ХХХІ геолого-географічних змаганнях, які проходили у селі Млиниська Теребовлянського району Тернопільської

області. Ось список учасників команди: Гарбович Анжела, Дудич Богдан, Майка Олег, Мацьків Максим, Стечишин Михайло, Тучак Ілона, Фіалка Христина, Хемій богдан, Ядчишин Христина, Шевчук Мавій, Демчишин Володимир. Тут кожен розкрив себе, показав свої таланти і вміння. Тут ми познайомились з багатьма людьми.Тепер ніщо не замінить мені  нічні розмови та пісні біля вогнища, прогулянки під місяцем. А ранок, коли тебе о 6.00 будить сонечко і вмиває роса, а запах липового цвіту і постійна музика бджіл…
Це неперевершено - прокидатись з посмішкою і йти на сніданок,  де уже сидить твоя сім'я, нехай не по крові, але за кілька днів вони всі стали тобі рідними.

Навіть надважкі завдання були для нас задоволенням. Ми – команда, ми усі разом! Підтримка, допомага, веселощі, жарти, пісні, смачні сніданки, обіди, вечері…

В думках найсвітліші моменти, наприклад: похід за водою у неймовірну спеку, гроза серед ночі, волейбол до ночі, де ми були справжньою командою, пісні біля вогнища, танець маленьких каченят  та ще багато інших світлих моментів!
 З впевненістю можу сказати, що ці 4 дні назавжди увійдуть в мою пам'ять.

Природа об’єднує  і дарує тепло.
Я буду скучати...за ночами в наметах , за піснями, за розмовами, за новими друзями, за теплою кавою,  яку дома не приготуєш, за колисковими, і взагалі, за всім. Чотири дні, а море спогадів...
                                                                                                       Зі спогадів Гарбович Анжели)