«Думаю, я ще довго пам’ятатиму цей день!» - так говорили всі мої однокласники 19 грудна 2011 року, вийшовши з дитячого будинку «Малятко», що у місті Тернополі.
У цей день, який здавався черговим одноманітним і нічим не особливим днем , ми, учні 11 класу Великогаївсьокої ЗОШ І- ІІІ ступенів мали можливість відвідати дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у домі «Малютка».
Емоції нас переповнювали: жаль і співчуття, радість і відчай, безпека і страх, осуд і навіть претензійність до людей, які змогли так безжально відкинути найдорожче, що є і було коли-небудь у житті, своїх кровинок, рідних дітей.
Спочатку в мене виникало питання : заради чого цих дітей показують, наче сувеніри у подарунковій крамниці? Але одразу ж прояснилася відповідь: щоб донести небайдужим людям те, що ці діти здатні щиро і вірно любити, те, що вони, як і всі, хочуть жити, те, що всі вони просто маленькі люди, які потребують ласки, тепла і любові! Дивлячись на них, ми раз і назавжди засвоюємо один із багатьох уроків нашої жорстокої реальності… Ці маленькі Божі творіння ні в чому не винні, вони лише діти, яких спіткала зла доля. Вони, наче янголята, що спустилися з небес на землю! Коли ми з ними гралися, не можна було не відчути, як серця наші наповнювалися любов’ю, яку вміють дарувати їх маленькі серця !
Ви б бачили їхні очі! Такі глибокі, рідні , чисті і довірливі! Вони мовби втілення вічної краси та гармонії. А відчуття, коли вони приймають кожного, і тебе в тому ж числі, за батька й маму. В цей момент хочеться розірватися і присвятити своє життя лише їм. За час спілкування з дітьми я мав можливість спостерігати те, що мої однокласники й самі перевтілилися у дітей, насолоджуючись кожною миттю. Дівчата не витримували цього сентиментального стану і плакали, щиро плакали, показуючи всю свою любов до цих дітей... Важко було і прощатися.. Ні діти не хотіли нас відпускати, ні ми від них іти. У зв’язку, що утворився між нами, можна було побачити щось неземне, вище за будь-що на цілій планеті. Цього можна було очікувати, адже всім так хочеться мати тата і маму.
Тепер і ви розумієте, чому цей день став для нас незабутнім!
Учень 11 класу Великогаївської ЗОШ І-ІІІ ст.
Мазур Віталій
Коментарі
Дописати коментар